³ Прийми, о Боже, безневинності обітницю мою,
    бо хто, крім тебе, це підтвердить може?
⁴ Ти запечатав розум їм, відняв здоровий глузд,
    тому від них не жди пошани.
⁵ Існує істина, що заради друга
    можна й про дітей забути;^[a]
    однак всі мої друзі, зрадою відмінні,
    війною на мене йдуть.
⁶ Бог мене виставив на посміховисько юрбі.
    І кожен у лице мені плює.
⁷ На очі сльози набігають так, що ледве бачу,
    від голоду вже перетворився я перетворився я на тінь.
⁸ Вражає праведних людей мій жалюгідний стан,
    тому невинні постають проти безбожних.
⁹ Людина віддана не схибить з обраного шляху,
    зміцниться той, у кого чисте є сумління.

¹⁰ Ідіть усі у наступ знову,
    немає мудреця між вами, щоб звинуватити мене,
    я не знайду такого.
¹¹ Життя скінчилося,
    зруйновані всі вимріяні серцем наміри й бажання.
¹² Змішалось все у них:
    їм день як ніч, а морок світлом виглядає.

¹³ Якщо Шеол бажаю мати за притулок
    і розстеляти ліжко в темряві могильній,
¹⁴ якщо кажу могильній ямі, що вона мені за батька,
    а червам—що вони мені за матір чи сестру,
¹⁵ то де тоді живе моя надія,
    хто сподівань моїх побачить може слід?
¹⁶ Чи спуститься вона до брам Шеолу,
    чи нам разом судилося перетворитися на порох?»